Доповідь "Методи музичного навчання і виховання"

Тема: Методи музичного навчання і виховання

 Виконала вчитель мистецтва Балабан В.О.

Зміст

  

1.    Вступ

2.    Словесні методи навчання і виховання

3.    Наочні методи музичного навчання

4.    Практичні методи музичного навчання.

5.    Класифікація методів музичного навчання і виховання.

6.    Висновок

1.    Вступ

У широкому значенні слово метод (від грец. methodos) – шлях, просування до істини, до результату, який очікують, спосіб,  прийом теоретичного дослідження або практичного існування чогось, інакше кажучи, спосіб досягнення будь-якої мети, рішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності.

Під поняттям «метод» у педагогіці розуміють упорядкований спосіб діяльності для досягнення навчально-виховних цілей.

Під методами мистецького навчання та виховання в сучасній педагогічній науці розуміють упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спря­мовані на розв'язання художньо-навчальних і ху­дожньо-виховних завдань.

У музичній педагогіці «метод» у широкому значенні -  це сукупність педагогічних способів, які направлені на рішення певних завдань і освоєння змісту музичної освіти; у вузькому – прийом, спря­мований на засвоєння музичних знань, вмінь і навиків.

 Метод характеризується трьома ознаками:

·        Направленістю навчання (мета);

·        Спосіб засвоєння (послідовність дій);

·        Характером взаємодії суб’єктів (викладання і навчання).

При цьому, способи навчальної діяльності учителя і учнів тісно пов’язані між собою і знаходяться у взаємодії.

У педагогіці прийнято розподіляти методи на методи навчання і виховання, тому що вони мають різну спрямованість:

·        методи навчання орієнтовані на рішення дидактичних задач;

·        методи виховання – на формування у учнів ціннісного ставлення до світу та самого себе.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Метод виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Музична педагогіка намагається їх об’єднати, передумовою до цього є подвійність духовно-матеріальної природи самої музичної мови як мови мистецтва.

При прагненні максимально урізноманітнити методичне оснащення уроку вчитель повинен постійно відслідковувати, заради чого він застосовує той чи інший метод або прийом. З одного боку, відомо, що жоден з методів не в змозі забезпечити всю повноту освітнього процесу. З іншого боку, конкретний метод, потрапляючи в різні системи музичної освіти школярів, при зовнішній схожості, упізнаваності, може кардинально відрізнятися по внутрішньому змістовному наповненню, що позначається на спрямованості музичної діяльності дитини, аж до зміни її сенсу та змісту.

Існують різні підходи до класифікації методів: класифікація методів за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні; класифікації за ступенем самостійності та активності мислення школярів, за характером пізнавальної діяльності (репродуктивні, продуктивні, пояснювально-ілюстративні, частково-пошукові, евристичні, дослідницькі); за призначенням (придбання знань, формування умінь і навичок і т.д.); за дидактичними цілями (методи, що сприяють первинному засвоєнню матеріалу, його закріплення тощо). Усі вони використовуються і в педагогіці музичної освіти.

Але у мистецькій педагогіці також сформувалась своя класифікація методів музичного навчання і виховання: метод порівняння (метод виявлення подібності та відмінності, метод ідентифікації, метод перекодування, метод контрасту і тотожності або метод контрастних зіставлень і метод уподібнення характеру звучання музики);  метод руйнування; метод співпереживання; метод художнього вправляння  (Г. Падалка), метод  виконання етюдів,  метод створення ескізів (ескізне розучування),  метод  інтерпретаційного опрацювання, метод  варіантної розробки, метод імпровізації, метод створення художніх образів, метод роздумів про музику; метод забігання вперед і повернення назад  (Д. Кабалевський) або метод перспективи і ретроспективи (Е. Абдуллін); метод створення композицій, метод музичного узагальнення, метод емоційної драматургії, метод створення художнього контексту, метод інтонаційно-стильового осягнення музики, метод «створення вже створеного» тощо. Існує класифікація методів музичного навчання за характером мистецької діяльності: насліду­вальні, репродуктивні, інтерпретаційні, творчі; класифікація методів за характером завдань по етапах навчання: ознайомлення з художнім матеріалом, опрацювання художніх тво­рів, створення художніх образів; методи мистецького навчання залежно від завдань розвитку особистісних художніх властивостей учнів: стимулювання художнього навчання; активізація художньої діяльності; пролонгований художній тренінг; художньо-психологічна підтримка; регуляція вольових зусиль.

2. Словесні методи навчання і виховання

Словесні  методи навчання,  джерелом знань є усне або друковане слово. До них належать: розповідь, пояснення, бесіда, обговорення, вербалізація змісту художніх творів, лекція, робота з книгою та підручником.

Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.

Пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій, наочних посібників, слів, термінів тощо.

Бесіда – метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.

Обговорення використовують для ще більшої порівняно з бесідою активізації учнів. Передба­чається, що в процесі обговорення учні мають висловлювати власні думки, виявляти певну само­стійність міркувань, демонструвати сформованість поглядів тощо.

Вербалізація змісту художніх творів (Падалка Г. М.) — метод, притаманний сучасним вимірам мистецького нав­чання. Цей метод зорієнтовано на досягнення глибшого усвідомлення учнем внутрішньої сутності художніх  та музичних образів, характеристику їх смислового наповнення.

Лекція – усний виклад великого за обсяг, складного за логічною побудовою навчального матеріалу. На уроках музичного мистецтва не використовується.

Робота з книгою та з підручником – організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

3.    Наочні методи музичного навчання

Наочні методи навчання, коли джерелом знань виступають предмети, явища, які можна переглядати та наочні посібники. До них належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження, демонстрація худож­ніх творів та художнє ілюстрування словесних по­яснень.

Ілюстрування – використання у навчальному процесі наочності з метою оптимізації засвоєння знань.

Демонстрування – використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Самостійне спостереження – безпосереднє сприймання явищ дійсності.

Демонстрація художніх та музичних творів (їх фрагментів) — ефективний метод мистецького навчання, сутність якого полягає у наданні зразка того художнього результату, до якого прагне учень, у наданні своє­рідного еталону опрацювання навчального ма­теріалу. На  уроках музичного мистецтва учитель демонструє  як має звучати музичний твір в результаті розучування.

Художнє ілюстрування словесних пояснень — метод, сутність якого полягає у демонстрації ху­дожніх та музичних творів з метою пояснення, підтвердження, своєрідної аргументації завдяки конкретним мис­тецьким прикладам певної теоретичної позиції, словесно вираженої думки.

В силу звукової природи музичного мистецтва наочно-слуховий метод, або метод слухової наочності, в навчанні набуває особливого значення. Пріоритетним видом наочності на уроці музики є звучання самої музики, що передбачає демонстрацію музичних творів як у живому звучанні, так і з використанням звуковідтворювальної техніки.

Також в музично-педагогічній практиці широко використовується наочно-зоровий метод або метод зорової наочності. Дуже важливо при використанні наочності, враховувати два моменти: 1) конкретну роль наочного матеріалу для засвоєння та 2) відношення його предметного змісту до предмету, який необхідно засвоїти.

Метод рухової наочності реалізується за допомогою жестів, рухів рук, мімічних і пластичних ілюстрацій.

Метод самостійного спостереження, який відноситься до наочних методів, провідні науковці в галузі музичного виховання та освіти вважають основним.

4.    Практичні методи музичного навчання.

Практичні методи навчання – це методи, при яких учень отримує знання та виробляє вміння, виконуючи практичні дії. Ці методи передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчання. До них належать: вправи, лабораторні роботи, практичні, графічні, дослідні тощо. На уроці музичного мистецтва до цих методів відносимо: спів у хорі, робота над піснею, пластичне інтонування, гра на дитячих музичних інструментах, тобто активну взаємодію з музикою, її написання, відтворення у різних формах виконавської діяльності, моделювання інтонаційно-звукового процесу тощо.

Використання практичних методів допомагає учням пережити музику, точніше зрозуміти задум композитора, швидше та краще її запам’ятувати. Б.Асаф´єв  зазначав, що спостереження музики призводить до загострення слухових вражень, до збагачення слухового досвіду. Проте необхідно викликати в слухача інстинкт виконавця, бажання брати участь у відтворенні музики, щоб  реальніше її відчувати.

Сприйняття є найефективнішим у тому разі, якщо включається не лише слухова активність, а й зорова та моторна. Спів, на думку Н.Гродзенської, - головний метод розвитку сприйняття. Його доповнюють пластичне інтонування, нотний, графічний запис, які дають змогу точніше зрозуміти музику, краще запам’ятати. Сприйняття музики часто ототожнювалося із слуханням, але тепер трактується ширше: до його видів належать також хоровий спів, гра на музичних інструментах. Головним є  формування умінь та навичок з цих видів діяльності.

Для включення дітей в активне слухання чи виконання твору Ю.Алієв рекомендує ряд ефективних прийомів, особливо корисних для молодших школярів: рухи, пластичне інтонування, вільне диригування, імітація гри на народних інструментах,  гра в оркестрі,  інсценування п’єс, пластичні імпровізації, інструментальні імпровізації, зображальні імпровізації,  імпровізація мелодії, малювання. Розглянемо ці прийоми більш докладно.

Рухи. За допомогою рухів дітям легше «увійти в образ», відчути музику «всім тілом». Оскільки місця для рухів у класі мало, їх можна виконувати сидячи чи  стоячи або  рухатися вздовж рядів парт. Рухи мають бути простими, відповідати настрою музики. Наприклад, під веселу музику можна «танцювати» кистями рук, притоптувати ногами тощо, під спокійну – тихо ходити, плавно рухати руками, під таємничу – зображувати цікавість чи бажання заховатися.

Спочатку вчитель має сам показати зразки рухів, щоб діти імпровізували нові. Діти із задоволенням рухаються під музику, і ті твори, які були пов΄язані з рухами, краще запам΄ятовують.

Пластичне інтонування та музично-ритмічні рухи.

Музична педагогіка постійно звертається до  проблеми „музика - рухи”. Відомий швейцарський педагог ХХ ст. Е.-Ж.Далькроз розробив  систему ритмічного виховання, основою якої є розвиток музичного слуху  засобами рухів під музику.

Вітчизняні дослідники цієї проблеми – Н.Александрова, Т.Ротерс, Н.Збруєва, Є.Конорва, М.Румер, В.Яновська розробляли методику ритмічного виховання ще у 20-30 рр. Методичне розв’язання проблеми музично-ритмічних рухів на шкільних уроках музики у різні роки здійснювали по-різному. Вчителі використовували як вітчизняні, так і зарубіжні методи – К.Орфа, З.Кодая та інші. Музично-рухові вправи часто застосовуються для фізичної розрядки дітей. Приплескування ритмічних малюнків не завжди поєднується з музикою, а відбувається ізольовано. Через обмежений простір класів танцювальні рухи використовуються епізодично. Більше фантазії вчителі демонструють, організовуючи позаурочні форми музично-ритмічної роботи.

Вільне диригування. З перших уроків музики, розучуючи пісні, діти вчаться відгукуватися на диригентські жести вчителя. Пропонуючи уявити себе в ролі диригента, їм рекомендують диригувати спочатку власним співом, виділяючи логічні наголоси та  передаючи характер пісні. З накопиченням досвіду “диригенти” можуть керувати виконанням невеликих композицій, складаючи свій „виконавський план”.

Інсценування п’єс. Музичний фольклор найбільше пов'язаний із рухами, танцем. На уроках музики можна „розігрувати” пісні, що мають зображальну основу. Це, наприклад, ігрова пісня „А ми просо сіяли” та ін. Виконання супроводжується виражальними рухами як окремих персонажів, так і груп учнів.

Танцювальні рухи. Виконання танцювальної музики сприяє засвоєнню танцювальних рухів – кружляння  у вальсі, кроків польки, реверансів у менуеті, підстрибувань, дрібних кроків у народних танцях та ін.

Гра в оркестрі. Цей методичний прийом створює в дітей враження участі у виконанні музики, що  активізує сприйняття та дуже їм подобається . Для участі в грі використовують елементарні інструменти: палички, дзвіночки, брязкальці, металеві та дерев΄яні ложки. Під музику діти виконують задані ритми. Вчитель диригує, показує вступи інструментальних груп. Грають в оркестрі відповідно до настрою музики: весело, бадьоро, голосно чи тихо, таємничо.

Малювання Після дво-трикратного прослуховування твору можна запропонувати дітям намалювати (вдома чи на уроці) картинку, що виникла в їхній уяві під час сприйняття. Повторювати твір можна в ігровій формі (вікторини, концерт-загадка, концерт на замовлення).

Отже, у музичній освіті школярів відбувається своєрідне переломлення загальнопедагогічних методів, яке полягає у специфічному використанні наочного та практичного методів. Загальнопедагогічні методи в музичному навчанні набувають певної специфіки.

5.    Класифікація методів музичного навчання і виховання.

·        метод порівняння (Н. Л. Гродзенська) – використовується на будь-якому етапі навчання. Але, у музичному вихованні цей метод дуже широко і активно використовується тому, що можливість аналізу у ньому обмежений незначною теоретичною підготовкою дітей, невеликим досвідом. А метод порівняння допомагає помітити те, на що недосвідчене вухо само по собі не звертало б уваги.

Порівнюючи музичні твори, частини одного твору між собою, учні приходять до висновку, що музика будується на підставі подібності та різниці (контрасту та повторності). Тенденція використання методу порівняння у педагогічній практиці – від яскраво виражених контрастів до менш яскравих. У якості об’єктів порівняння можуть виступати музичні явища різного рівня: висота звуків, регістри, різні розміри, лади, тривалість, жанри, форми, тембри, різні трактування одного твору тощо. Його можна застосовувати по відношенню до таких першоелементів музичного матеріалу, як, наприклад, сильні і слабкі долі такту, forte і piano, зіставлення різних темпів, тембрів тощо, які розглядаються як велика область ритмічних, динамічних, тембрових контрастів. Метод порівняння допомагає учням краще почути та зрозуміти музичні особливості твору, що дуже важливо для більш глибокого його сприйняття.

·        Метод руйнування (Н.А.Терентьева), який дозволяє виявити значимість того чи іншого засобу музичної чи загальнохудожньої виразності. (Наприклад, що буде якщо Бабу-Ягу одягнути в біле плаття, а царівну-Лебідь в чорне? Що буде якщо мажорний твір зіграти в мінорі?)

·        метод співпереживання (Н. Ветлугіна, Д. Кабалевський, А. Мелік-Пашаєв, Е.Ніколаєва) А.Мелік-Пашаєв відмічав, що коли усвідомленій діяльності за правилами, роботі з поняттями тощо передує емоційно-чуттєвий досвід дитини, сама історія мистецтва розкривається не як сукупність зовнішніх факторів, а як скарбниця духовних надбань.

·        метод художнього вправляння  (Г. Падалка) - багаторазове повторен­ня мистецьких дій з метою досягнення досконалос­ті їх виконання, закріплення на рівні автоматизму. Залучення учнів до виконання вправ передбачає попереднє усвідомлення мети вправляння, ролі ви­конання вправ в набутті мистецьких умінь і навичок, значення у оволодінні мистецькими засобами створення художнього образу.

Довготривале виконання певних художніх нав­чальних завдань, вправ під керівництвом педагога сприяє формуванню в учня мистецьких умінь і навичок. Ефективність художнього вправляння в мистецькому навчанні зумовлено застосуванням відповідних психологічних і методичних рекомен­дацій.

·        метод  виконання етюдів — фрагментарне виконання (1 куплет та приспів) музичного твору з метою відпра­цювання окремих його деталей, їх виконання сприяє розвитку худож­ньо-виражальних можливостей учня, зокрема, його рухового («технічного») апарату.

·        метод створення ескізів (ескізне розучування) слугує фіксації художнього замислу, отриманню попе­реднього уявлення щодо художнього змісту твору, розробці плану його музичного, літературного, сценічного виконання. Ескізне опрацювання твору в музичному навчанні, наприклад, застосовується з метою попереднього цілісного охоплення учнем образно-художнього змісту розучуваного твору без детального опрацювання технічних моментів, без доведення виконання до досконалості.

·        метод  інтерпретаційного опрацювання художнього твору орієнтує учня на власне тлумачення худож­ніх образів, створених автором. Інтерпретація — основний вид художньої діяльності у виконавських мистецтвах. Процес мистецької інтерпретації міс­тить не тільки відтворювальні, репродуктивні ас­пекти, але і значний потенціал виявлення творчого ставлення до твору. Виконавцю треба не лише заглибитись у авторське відчуття образу і якомога повніше передати його у власній трактовці, а і виявити власне розуміння тексту, виразити власні почуття, передати особливості власного сприйнят­тя того, що створив автор. Адже виконавець — не механічний транслятор волі композитора. Заморожені в нотному тексті почуття композитора піаніст, співак, скрипаль має розтопити силою власної уяви, влас­них емоцій. Відтворюючи поетичні рядки, актор-виконавець також вкладає і власні почуття, власне розуміння художнього образу.

·        метод  варіантної розробки художнього матеріалу пе­редбачає залучення учня до створення (уявлення) різних варіантів вирішення художнього задуму. Варіантне опрацювання містить суттєву частку творчості. У музичному навчанні варіативне прочитання змісту музики виступає ефективним засобом залучення учня до творчого опрацювання образ­ного змісту твору. Пошук різних художніх деталей, нюансів виконання наближує учня як до усвідом­лення об'єктивних засад змістового наповнення тво­ру, так і до більш чіткого виявлення суб'єктивного відчуття музики, власної інтерпретаційної позиції. Надзвичайно значущим в музично-творчому розвитку виявляється залучення учнів до варіативної розробки музичної теми — створення музичних варіацій.

·        Метод імпровізації — практичний метод мистецького навчання, що застосовується з метою спону­кання учня до творчої діяльності, активізації його творчих схильностей, здатності не тільки відтворити чужий задум, а й виявити спроможність до власних творчих знахідок. Сутність імпровізації — в миттєвому створенні музики, віршів, танцювального фрагменту саме в момент виконання. Імпро­візація часто виступає як спроба безпосередньо, зараз і негайно передати мистецькими засобами власні відчуття і переживання, знайти для них відповідну форму художнього втілення. Імпровізація — творчість без попередньої підготовки, непередбачуваний розвиток творчого задуму.

·        метод створення художніх образів (Г. Падалка) - метод, який передбачає залучення учнів до створення нового в мистецтві. Нехай творчі спроби учнів не містять художньої цінності, все одно сам процес створення того, чого раніше не було в мистецтві, виявляється могутнім фактором їх спонукання до активного художнього самовираження. Мистецький образ втілює результат творчих дій автора. Залучаючи учня до творчості, педагог створює умови до осягнення внутрішніх закономірностей мистецтва, усвідомлення його творчої природи на рівні практичних дій. Навчання методом спонукання до творчості — найефективніший метод художнього розвитку учнів.

·        метод створення композицій (Д. Кабалевський, Л. Горюнова) - спрямований на об'єднання різних форм спілкування учнів з музикою при виконанні одного твору. Так, якщо в чотири руки грається знайома пісня ("Перепілочка"), весь клас може одночасно виконувати цю пісню в різних варіантах. Перший куплет звучить тільки на фортепіано в чотири руки, другий куплет весь клас починає співати дуже тихо, поступово підсилюючи звучність (разом з посиленням звучності на фортепіано), третій куплет співається на поступовому затихании звучності, а четвертий виповнюється знову тільки на фортепіано дуже тихо. Виконання такого роду «композицій», створених з дуже простих елементів, які не потребують уваги та музичного «дихання» на значному відрізку часу, дуже  захоплює учнів та розвиває їх музичність у різних направленнях.

·        метод роздумів про музику (Д. Кабалевський) – направлений на особистісне, творче індивідуальне привласнення учнями духовних цінностей. Його використання має на увазі не засвоєння учнями готових знаннь, а вибір проблеми вчителем і пред'явлення її для самостійного вирішення учням. Звертаючи увагу на три моменти: перший - чітко сформульоване учителем завдання; другий - поступове спільно з учнями рішення цього завдання; третій - остаточний висновок, зробити який і вимовити повинні самі учні.

·        метод забігання вперед і повернення назад  (Д. Кабалевський) або метод перспективи і ретроспективи (Е. Абдуллін) в процесі навчання – дозволяє установлювати спадкоємні зв'язки між темами програми, формуючи цілісне уявлення про музику у школярів. При цьому передбачається встановлення зв'язків на трьох рівнях: між роками навчання, між темами чвертей, між музичними творами. Переваги цього методу полягають в тому, що освоєння нової теми на вже знайомому матеріалі стає більш легким; пройдений матеріал піднімається на більш високий рівень нової теми, на рівень більшої складності і більшої змістовності; встановлюються зв'язки між різними музичними явищами.

·        метод музичного узагальнення (Е. Абдуллін) і три дії цього методу - провідний метод організації музичних занять, спрямований на засвоєння дітьми ключових знань про музику, втілених у тематизмі програми, на формування художнього мислення, а також на досягнення цілісності уроку на основі теми чверті. Даний метод включає ряд послідовних дій. Перша дія методу ставить завдання активізувати той музичний, життєвий досвід школярів, який необхідний для введення теми або поглиблення теми. Друга дія методу має на меті познайомити учнів з новим знанням. Основне значення у зв'язку з цим набувають різноманітні варіанти організації пошукової ситуації. Третя дія методу пов'язано, по-перше, із закріпленням знання в різних видах навчальної діяльності школярів. По-друге, воно спрямоване на формування здатності учнів все більш самостійно орієнтуватися в музиці на основі засвоєного знання.

·        метод емоційної драматургії (Д. Кабалевський, Л. Предтеченская, Е. Абдуллін) - спрямований на активізацію емоційного ставлення школярів до музики. На основі принципів емоційного контрасту або послідовного збагачення і розвитку одного емоційного тону вирішується завдання співвіднесення пропонованого в програмі варіанта побудови уроку з конкретними умовами, рівнем музичного та загального розвитку учнів, визначається найкраща послідовність форм і видів музичних занять в умовах даного класу.

·        метод створення художнього контексту (Л. Горюнова) -  спрямований на розвиток музичної культури школярів через «виходи» за межі музики (в суміжні види мистецтва, історію, природу, життєві ситуації і образи), створення заможної художньо-педагогічного середовища. Даний метод дає можливість представити музику в багатстві її різноманітних зв'язків, зрозуміти схожість і відмінність від інших мистецтв, інших сфер суспільної свідомості.

6.    Висновок

Таким чином під поняттям «метод» у педагогіці розуміють упорядкований спосіб діяльності для досягнення навчально-виховних цілей.

Під методами мистецького навчання та виховання в сучасній педагогічній науці розуміють упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спря­мовані на розв'язання художньо-навчальних і ху­дожньо-виховних завдань.

У музичній педагогіці «метод» у широкому значенні -  це сукупність педагогічних способів, які направлені на рішення певних завдань і освоєння змісту музичної освіти; у вузькому – прийом, спря­мований на засвоєння музичних знань, вмінь і навиків.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Метод виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Музична педагогіка намагається їх об’єднати, передумовою до цього є подвійність духовно-матеріальної природи самої музичної мови як мови мистецтва.

При прагненні максимально урізноманітнити методичне оснащення уроку вчитель повинен постійно відслідковувати, заради чого він застосовує той чи інший метод або прийом. З одного боку, відомо, що жоден з методів не в змозі забезпечити всю повноту освітнього процесу. З іншого боку, конкретний метод, потрапляючи в різні системи музичної освіти школярів, при зовнішній схожості, упізнаваності, може кардинально відрізнятися по внутрішньому змістовному наповненню, що позначається на спрямованості музичної діяльності дитини, аж до зміни її сенсу та змісту.